Playboy Німеччина підтримує Україну

На честь 70-річчя бренду, вийшов грудневий номер німецької філії з українкою Соломією Маєвською на обкладинці та інтерв'ю видавця і головного редактора української версії PLAYBOY Влада Іваненка.

Висловлюємо величезну подяку нашим колегам із німецької редакції PLAYBOY, особливо автору матеріалу Nina Habres Nina Herbs і головному редактору Florian Boitin Florian Boitin 

Модель на обкладинці Соломія Маєвська 

Переклад інтерв"ю

«Ми потрібні людям» 

ВЛАД ІВАНЕНКО є головним редактором українського Playboy вже 13 років, а його країна вже майже два роки перебуває у стані війни.

Яку відповідальність несе журнал у такі часи? Що ви відчуваєте сьогодні порівняно з першими днями війни?

Страх вже давно зник. Ненависті теж немає. Але шок від того, що такі акти можуть відбуватися у 21 столітті, і що ніхто не може їх зупинити, все ще залишається. Є відчуття, що ця війна назавжди. Тому ми живемо кожен день як свято. Доки в наш дім не прилетіла ракета, ми житимемо далі! 

 Пане Іваненко, де ви зараз перебуваєте територіально?

Я в Києві. Із країни не виїжджав. Звісно, я міг би це зробити, але є відчуття, що потрібен тут. Іноді виїжджаю в Карпати, там дуже красиво. Але осінь у Києві ще прекрасніша.

На обкладинці вашого першого друкованого номера від початку війни, який нещодавно побачив світ, зображено Ірину Білоцерковець, яка потрапила під обстріл і втратила око. Який посил ви вкладали в цей випуск? 

Ідея номера насправді була доволі простою: ми хотіли показати, якими героїнями є українки.

Чи усвідомлювали ви, що номер може мати історичну цінність? Адже він створювався в умовах воєнного часу.

Ми настільки занурились в роботу, що навіть не думали про те, наскільки номер стане історичним. Я зателефонувала Ірині й запитав, чи хотіла б вона з"явитися на обкладинці після того, що їй довелося пережити. Вона сказала «так», з цього все і почалося.

Що вона пережила?

Вона їхала з дітьми з київської області , де й потрапила під обстріл. Куля влучила у голову, вона втратила око і їй розбило щоку. Але німецькі лікарі відновили їй обличчя. Ірина набралася сміливості та мужності знову стати моделлю.

Яку роль відіграє Playboy у такі часи?

Завдяки бренду ми можемо розповідати унікальні історії наших людей, брати інтерв"ю у найкращих і допомагати творчім людям. Я також був упевнений, що історія Ірини підніме значення Playboy на новий рівень: вона, як жінка і модель з таким дивовижним бекграундом, доводить, що людина може встати і йти далі, незважаючи на обставини. Цей номер ми теж не продавали, а віддали в лікарні та військовим. Це наш маленький гуманітарний внесок, відпочити від жахливих новин.

Як взагалі ви випускаєте журнал, коли країна перебуває у стані війни?

Планування неможливе під час війни. Якщо немає тривоги, ми дзвонимо один одному в команді, складаємо план на день і приступаємо до роботи. Минулої зими нападники розбомбили наші енергоблоки, тож ми були майже без світла. Тим не менш, ми випустили хороший журнал. У новому номері багато аналітичних текстів і дуже мало оголеної натури. Я дуже пишаюся цим.

Ви ніколи не думали, що війна може стати кінцем для  українського Playboy?

Я думаю про це щодня. Але виявилося — навпаки. Ми потрібні людям. І це дуже тішить і надихає. 

Наскільки велика команда, з якою ви зараз працюєте?

Наша команда складається з дванадцяти професіоналів, і всі вони досі в Україні. У нас не було офісу з часів пандемії коронавірусу, ми вже забули, що це таке. У наш склад у Бучі також влучила ракета, і всі архіви згоріли — на щастя, ми все ще зберігаємо їх в електронному вигляді. Тому працюємо віддалено. Ще одна річ, яка, на жаль, змінилася — ми більше не влаштовуємо вечірок. Але ми обов"язково їх відродимо! У якийсь момент усе повернеться на круги своя, ми влаштовуватимемо вечірки і випускатимемо журнал щомісяця, я в цьому впевнений.

Яке ваше найбільше бажання на майбутнє?

Перемогти, звичайно. Знищити путінський режим. Особисто я хотів би, щоб всі ми, моя сім"я могли подорожувати, а не сидіти в бомбосховищах. І я не можу дочекатися, коли нарешті знову побачу море. Я зроблю це, щойно ми переможемо.