Провокативна назва, палка подача, відверті завдання та уроки, трошки гумору — це все про новий мобільний застосунок «Давай займемось текстом», що закохує в українську мову. Звучить як щось нестандартне та тільки для дорослих, правда? Бо так і є.
Я з Криму. Південна спека, насичені кольори, солодкі фрукти й російська мова — це все дуже точно описує середовище, у якому я народилася та виросла. До 2014 року я, як і майже всі кримці, користувалася саме російською в побуті, навчанні та роботі. Мені пощастило: біля мене були полтавсько-чернігівські бабусі та дідусі. Коли їм бракувало виразності в мові північно-східного сусіда, вони переходили на українську:
Від них я дізналася, що «виступці» — це взуття для подвір’я, а «чепуруха» — це надмірно охайна жінка. У мене була можливість відчути, що українська може бути соковитою, влучною. Цього не розповідали в школі. Отже, в інших кримців було мало шансів мати приємний, позитивний, яскравий досвід української.
Звичайно, тут індивідуально, але я знаю, що більшість людей із південно-східних регіонів описують шкільні уроки українською як травматичний досвід. У мене теж такий був. Якщо дуже стисло, то навчання зводилися до нецікавих завдань, за недосконале виконання яких нас карали. Крим знав багато спроб українізації, серед них були лагідніші та жорсткіші. Але з висоти сьогодення ми бачимо, що всі вони були провальні.
Коли я опинилася у Львові я помітила, що місцева говірка дуже відрізняється від знайомої мені полтавсько-чернігівської, а також від того, що вважається академічною нормою української мови. Місцеві, так само, як мої рідні старші, сипали влучними фразами — і кожна з них була блискучою, геніальною. У кожній була есенція мудрості та переживань. Тільки набір цих фраз був інакшим. Мене це здалося дуже цікавим. Я бачила в цьому скарб, який дістався мені — і яким мені хотілося поділитися з іншими. Насамперед з тими, кого російська пропаганда обікрала, змусивши забути, яка мова для нас насправді рідна.
Осінню 2019 року я заснувала творчий проєкт «Давай займемось текстом». Гадаю, не помилюсь, якщо скажу, що я не виглядаю як типова вчителька. Я розповідаю про мову відверто. Я знаю, що вам потрібно володіти найінтимнішими словами та фразами для того,щоб говорити українською про важливе. Зокрема про секс та кохання. У 2022 році я отримала листа від IT-архітектора Олега Новосада. Він запропонував об’єднати мій підхід до популяризації української з його умінням розробляти програми. Через декілька місяців ми вже випустили мобільний застосунок, який майже одразу посів перше місце в категорії «Навчання» українського App Store, а ще за декілька днів увійшов у його десятку найкращих застосунків тижня — і досі в ній тримається. Ми не націлювалися на популярність, але просто працювали з повною віддачею. Успіх виявився побічним ефектом старанності. Зрештою, тут усе, як у сексі.
Ми ризикнули зробити те, чого не робили до нас. По-перше, наш застосунок — про живу справжню мову. Ми додали в нього діалекти та розмовні форми, адже саме ними люди користуються в моменти пристрасті. По-друге, застосунок у нас ігровий. Ми розробили його у такий спосіб, щоб українська провантажувалася прямо в серденько. Наприклад, одна з його ігор називається «Словотіндер». Механізм, для неї ми піддивилися у відомого застосунку для знайомств. Інша «Плутанка», у назві якої літера «л» здається майже зайвою, гравцям потрібно знайти зображення, яке відповідає слову. Третя гра, «Пісняр», — улюблениця користувачів, присвячена музиці. У ній потрібно доповнити тексти українських пісень словами. Хто добре впорається, здобуває плейліст. Четверту гру ми назвали «Врум-врум» — і нам подобається це вимовляти. У ній користувачі вчаться моментально згадувати українські слова — безцінна навичка для тих, хто переходить на мову, знаю по собі, — а також швидко та правильно їх друкувати.
Чи це застосунок тільки для тих, хто переходить на українську? Ні. Він для всіх. Ми розробили його так, щоб кожен знайшов у ньому щось привабливе. Нам відомо, що навіть люди, які виросли в українськомовних сім’ях, часто користуються мовою тільки в дуже обмежених рамах шкільної програми. Мова — це щось набагато більше за набір правил. В іграх та навчальних курсах ми акцентуємо увагу та тонкощах, відтінках та багатобарвності української.
Я буду рада, якщо мобільний застосунок «Давай займемось текстом» подарує вам приємний час, користь та новий погляд на мову.
Наталя
Місюк
кримська львів’янка, авторка проєкту «Давай займемось текстом», маркетолог, викладач